Вперше за останні п'ять років до влади прийшла єдина команда. Здавалося б, Президент, Верховна Рада і Кабмін мають говорити в унісон. Внутрішньокорпоративні скандали (якщо такі є) не виплескуються на суспільство і не зачіпають міжнародні інституції. Сьогодні Європа дивиться на Україну, і не боїться серйозного конфлікту між центрами вітчизняної влади. Згадую, як ще рік тому українські форуми рясніли анекдотами про політичні сварки Ющенка і Тимошенко. Віктор Андрійович говорив про економічну кризу, Юлія Володимирівна ж кризи наполегливо не помічала. До чого все це призвело, зміг відчути на собі кожен українець.

Реформу освіти скасовано?

Сьогодні вітчизняні реалії змінилися. Політичну «ковдру» ніхто на себе не тягне, але поспішати роздавати компліменти чинній владі ще зарано. Адже їй в унісон необхідно не тільки говорити, а ще й діяти! Ці дії, перш за все, мають реалізовуватися в законах і підкріплюватися реальними цифрами. Українці хочуть відчувати результати роботи влади у своїх гаманцях, а не за яскравими заявами з телеекранів. Люди хочуть не тільки чути про обнадійливі  реформи, але й бачити, як ці реформи втілюються в життя. У їх життя! У життя кожного школяра, студента, викладача.

Що можна сказати про сферу науки і освіти? Все, як завжди, упирається в гроші. Документом і дорожнім вказівником державної політики в цій сфері є основний фінансовий документ країни – бюджет. Оскільки я є головою підкомітету з питань інтелектуальної власності та інноваційної діяльності Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти, я спробую закцентувати увагу на окремих його аспектах у сфері освіти.

Уряд в достатньо стислі терміни видав країні Держбюджет-2010. Але яким є цей бюджет? Сказати, що однозначно поганий – не можна. Адже в країні криза, отже, і бюджет повинен бути антикризовим. 

Плюси і мінуси бюджету

Але повернемося до освіти. Серед позитивних моментів, поза сумнівом, можна відзначити поліпшення фінансування деяких статей в порівнянні з попереднім роком. Зокрема, хочу зупинитися на програмі «Шкільний автобус». Кабінет Міністрів Азарова відновив фінансування цієї програми. Згідно з нею в 2010 році планується виділити 45 мільйонів гривень на купівлю 139 автобусів. Що таке 139 автобусів для тисяч українських школярів, яким щодня доводиться пішки долати по декілька кілометрів тільки тому, що в їх селах школа вже давно закрита?.. Крапля в морі. Але цього року їх буде на 139 більше, а в наступному, сподіваюся, ця цифра зросте. Уряд захотів все ж таки фінансувати цю програму, а не відмовився від неї, нарікаючи на кризу, і це вже плюс. Водночас Кабміну необхідно відповідально і жорстко підійти до контролю над використанням коштів. Адже в Україні не часто трапляються випадки проведення державних закупівель за завищеними цінами, внаслідок чого половина грошей осідає в кишенях посередників і посадовців.

Говорячи про плюси бюджету-2010, слід окремо зупинитися і на закупівлі комп'ютерного устаткування для шкіл. У порівнянні з 2009 роком фінансування цієї програми збільшилося на 10 мільйонів. На ці гроші міністерство зможе комп’ютеризувати близько сотні освітніх установ. Важливо, щоб більшу частину цих грошей отримали саме сільські школи. Адже комп'ютер в реаліях двадцять першого століття – це не просто іграшка. Без володіння ним випускники сільських шкіл просто не зможуть конкурувати з міськими абітурієнтами.

Передбачені в бюджеті гроші і на добудову корпусів деяких ВНЗ, капітальний ремонт гуртожитків. Виділені для цього 190 мільйонів гривень допоможуть значно зменшити навантаження на житловий фонд МОН.

Значний приріст (майже втричі) загального фонду оплати праці може вважатися позитивом лише умовно. Фактично, гроші будуть витрачені на «проїдання» і не принесуть відчутних дивідендів у загальній концепції розвитку науки і освіти.

Латаючи дірки, інновацію не забезпечиш

Водночас в бюджеті присутні багато різних «АЛЕ». Нагадаю, що виступаючи зі своїм щорічним посланням до народу, Президент окремо акцентував увагу на катастрофічній ситуації в гуманітарній сфері. Янукович ухвалив рішення оголосити 2011 рік – роком освіти та інформаційного суспільства. Проте, схоже, це залишилося без належної уваги Кабінету міністрів. Адже вже зараз можна сказати, що реальні витрати головного фінансового документа країни на науку і освіту не збігаються із завданнями, поставленими головою держави. Ініціативи з реформування освіти, модернізації системи профтехучилищ, професійної перепідготовки кадрів в новому бюджеті не враховані.

Сьогодні Кабмін фактично не вкладає гроші в подальший розвиток сфери, а лише латає «дірки» попереднього уряду. В умовах кризи чиновники, намагаючись заощадити на всьому, забувають про прописну істину: «Економити на дітях не можна!». Крім того, ефективна освіта є основою стабільного розвитку держави. А що країна отримає через 10-15 років, якщо сьогодні ми скорочуємо фінансування позашкільної освіти, якщо ми не можемо забезпечити школярів якісними підручниками, якщо не підтримуємо молодих вчителів?

Останніми роками держава витрачає мільйони гривень на вирішення демографічної проблеми, фактично субсидує народжуваність, при цьому абсолютно не замислюючись про перспективу. За минулі 20 років держава повністю втратила контроль над дошкільними установами. За роки незалежності ми втратили більше 10 тисяч дитсадків. В результаті більше половини дітей не здобувають повноцінної дошкільної освіти зовсім, а після цього потрапляють до школи, де немає достатньої кількості підручників, методичних матеріалів, кваліфікованих вчителів. Тому якщо і говорити про реформу освіти, то потрібно починати її не з переписування окремих розділів підручників історії, як пропонує нинішній профільний міністр, а зі створення хоча б прийнятних умов навчання і виховання наших дітей!

Адже якщо ми і надалі займатимемося «латанням» дірок, то про якісну українську освіту доведеться забути і не мріяти. У подальші роки держава змушена буде витрачати колосальні кошти на виправлення допущених помилок. Невелика економія сьогодні може обернутися значними витратами завтра.

Чому профільний віце-прем'єр і міністр продовжують сумнівні дискусії з історії та мовного питання? Це, звичайно, важливо, але зараз економіка перебуває в кризі, і потрібно активно закладати фундамент для підвищення конкурентоспроможності країни. Чому від них не надходять конкретні пропозиції щодо впровадження нових технологій в освіту і науку?

В цілому, можна сказати, що бюджет-2010 повторює помилки попередніх бюджетів, орієнтованих на популізм, а не на інноваційний розвиток. З таким бюджетом жодних якісних реформ бути не може.

Вихід для науки

Окремо хочеться сказати про науку. У Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» задекларовано забезпечення бюджетного фінансування наукової і науково-технічної діяльності в розмірі не менше 1,7% ВВП України. За прогнозами Кабінету Міністрів, обсяги ВВП у 2010 році мають скласти майже 1000 млрд. гривень. Виходить, на розвиток науки цього року уряд повинен був би виділити близько 17 млрд. гривень. Проте в проекті держбюджету на 2010 рік на науку передбачено всього 4,7 млрд. гривень. Соромно визнавати, але це чи не найнижчий показник в Україні за останнє десятиліття. Про виробництво якого «інтелектуального продукту» може йти мова?

Сьогодні ми говоримо про те, що наші вчені – хіміки, фізики, біологи, лікарі – після здобуття освіти в Україні і короткої практики за кордоном з успіхом працюють на економіку інших країн. А що ж їм робити тут, коли на науку практично нічого не виділяється? Вони хочуть практикувати, а не сидіти в бібліотеках і «зачитуватися» монографіями своїх іноземних колег.

Якістю освіти зараз ніхто не займається. Через це випускник ВНЗ дуже часто не може знайти роботу за фахом. Наша освіта дає хороший теоретичний рівень, але вона погано адаптується до реальної практики.

Сьогодні держава практично не виступає модератором розвитку країни. Окремі дії, поза сумнівом, здійснюються. Але переважно це приватна ініціатива, яка реалізується часто всупереч владі. Наші політики визнають, що Україні вкрай необхідні цілісні державні програми для залучення як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій у сферу науки й освіти. Проте вони для цього мало що роблять. Гроші люблять порядок, а порядку в законодавчій базі у нас немає.

На жаль, наша освіта, як вид економічної діяльності, мало приваблює зарубіжних інвесторів. Прямі іноземні інвестиції в цю галузь досягли свого максимуму в 2007 році і склали 36,7 млн. доларів США, а вже на початку 2008 року вони зменшились до 18,1 млн. доларів (0,06% від загальних обсягів інвестицій в Україну).

Технопарки як національна інвестиція

Один із шляхів залучення інвестицій в цю сферу, вже хрестоматійний приклад, – створення технопарків (організацій, в які об'єднані науково-дослідні інститути, об'єкти індустрії, ділові центри, а також об'єкти обслуговування). Сенс створення технопарку – сконцентрувати всі умови для надпродуктивної діяльності. Це дозволить швидко впровадити наукові ідеї і випробувати нові технології у виробничому процесі.

Правда, для цього потрібне стратегічне мислення чиновників. Адже підтримка технопарків державою — завжди внесок у майбутнє. Технопарки обов'язково окупаються, але не за рахунок надходжень від своєї діяльності. Доходи технопарків — це непрямі доходи: розширення існуючих виробництв, підвищення конкурентоспроможності, вихід з новими продуктами на нові ринки.

Варто пригадати, що українські зразки технопарків кардинально відрізняються від технопарків всього світу, адже в 1999 році вони створювалися з метою хоч якось зупинити прогресуючу еміграцію професійних кадрів за кордон. Але, на жаль, практично всі дії звелися до створення так званих вільних економічних зон, які часто використовувалися для ухиляння від сплати податків. Хоча світовий досвід свідчить, що практика технопарків успішно працює при належній організації і політичній волі влади.

Слід особливо звернути увагу на те, що саме кризові часи в економіці завжди були приводом зробити висновки зі зроблених помилок. По-суті, створення технопарків – це один з ефективних механізмів відродження економіки і виходу з кризи. Аналіз зарубіжного досвіду яскраво демонструє саме цю особливість. Наприклад, в сусідній Польщі технопарки передані у ведення місцевого самоврядування. Ці органи влади безпосередньо зацікавлені в розвитку своєї території, тому вони активно сприяли розвитку технопарків. До Польської асоціації інкубаторів і технопарків входить близько 90 членів, серед них 40 – безпосередньо бізнес-інкубатори (організації, що надають повний спектр послуг для розвитку малого і середнього бізнесу). На початок ХХI століття до складу всіх інкубаторів і парків входили 1118 підприємств.

У світовій практиці фінансування технопарків державою  варіюється від 90% в Китаї до 30% у Фінляндії. Але повністю фінансувати таку діяльність для держави невигідно і не завжди ефективно, про що свідчить український досвід. Державний інноваційний фонд був створений в 1992 році. Згідно з законодавством всі українські компанії сплачували до нього 1% від доходу. За вісім років існування фонд показав неефективність державних інвестицій: 93% профінансованих ним інноваційних проектів були зірвані.

Нам у спадок від СРСР залишилася ще непогана виробнича база і система підготовки кадрів. Все це застаріло, але може служити основою для подальшого розвитку, оскільки найбільш успішними стають технопарки, створені поряд з великими технологічними університетами. Якщо поєднати нові підходи і ресурси з науковою базою, можна отримати непоганий результат.

Замість епілогу

Українська влада має всі шанси стати модератором системного реформування галузі науки і освіти. У першу чергу, потрібно ефективно використовувати потенціал молоді. Але спершу в цю молодь треба вкласти інвестиції. Ясна річ, що результат ми отримаємо не одразу, але через років десять дивіденди будуть відчутними.
Бюджет – це інструмент стратегічного планування. Хочеться зробити акцент саме на «стратегічному плануванні». Сьогоднішнім днем жили і попередні уряди. Не хочеться, щоб цю ж помилку повторював чинний. Процитую польського поета Тетмайера Казімежа: «Зроби сьогодні те, що збираєшся зробити завтра; скажи завтра те, що хочеш сказати сьогодні». Хай політики і чиновники припиняють годувати українців «сніданками» міфічних вигод.

Давид Жванія, голова підкомітету з питань інтелектуальної власності та  інноваційної діяльності Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти